Зеленова Анна

Стандартный

Здравствуйте, меня зовут Анна Зеленова (псевдоним). Я — автор сборника стихов и прозы «Непредсказуемость», куда вошли произведения на украинском и русском языках. Харьковчанка. Экономист по образованию и поэт, писатель по призванию.

Из цикла «Перезимуем…»
***
Баранки в стеклянной банке.
Две чашки чая. Стемнело.
В окно постучался ветер,
И Месяц глядит несмело.
На кухне тепло и сладко:
Рассыпался сахар…
Здрасьте!..
Смеёмся. Я собираю
Крупинки белого счастья.
А завтра декабрь нагрянет…
А мы не купили картошку…
Ну, как-нибудь перезимуем:
Тут до весны немножко…
Пополним запасы баранок,
А так же стеклянных банок.
Мы просто съедим всё варенье,
Повидло, компоты, соленья.
И наново в них закатаем
Наш смех и две чашки с чаем.


© Анна Зеленова (30.11.2019)

ВЕЗЕНИЕ

Мне везёт на котов, на свекровей и книги,

На приятных людей и отличных друзей.

Мне на сплетни везёт, аферистов, интриги,

На танцоров хороших, весёлых врачей…

Мне везёт на мечты, на свободные мысли,

И на страшные сны мне везёт иногда,

На копанье в себе, на реальности смыслы,

Хоть понять их, увы, мне дано не всегда.

А ещё мне частенько везёт на сомненья,

На печали и радость, на счастье и боль,

На стихи, на грехи, шоколадки, печенья,

И, чего уж лукавить, везёт на любовь.

Иногда на убытки везёт, на улыбки,

И на отпуск раз в год, где у моря прибой…

Мне на жизнь повезло!

Это ведь не ошибка,

Что случилось родиться

                                     везучей такой?

© Анна Зеленова (17-18 декабря 2019)

********

Розквітає бузок під вікном у бабусі.

Кіт Васілій четвірку малят сторожить.

Пиріжки. Менший брат на колінах дідУся.

Тротуаром струмочок весняний біжить…

Ми, немов паперові кораблики білі,

Що в дитинстві пускали гуртом по воді,

Розпливлись. Розлетілись світами на крилах,

Відірвавшись від зграї своїх лебедів.

Та куди б нас, дорослих, не кидала доля:

За далекі кордони, за кращим життям,

Коли край, то на серці – бузок і тополя

В найріднішим дворі. Отаке вороття.

 © Анна Зеленова (28.01.2020)

ПО ДОРОГЕ ИЗ РАЯ

Снова лето прошло, как когда-то и где-то уже…

Снова канули в мутные воды речные надежды,

И багряного золота краски в листвы коллаже,

Предвещают лишь блеск и несбыточность грёз, как и прежде…

И Она отдала, хоть её Он совсем не просил,

И он принял из рук её плод, этот дар, замирая…

До конца их двоих так никто никогда не простил,

И они всё идут и идут по дороге из Рая.

© Анна Зеленова (01/09/2020)

ПЕРШИЙ СНІГ

Закономірність це, ачи просто збіг?

Та в понеділок зрання випав перший сніг.

Вкрив акуратно дахи та гілки дерев…

Листя руде на землі – сивуватий лев

Гриву розчісує травами. То листопад

Трохи розгублено дивиться на снігопад,

І я задивляюсь на білих комах з-за вікна…

Завжди зненацька і раптом приходить зима.

© Анна Зеленова (16.11.2020)

Борисова Ольга Алексеевна

Стандартный
Победитель литературного конкурса «Человек. Судьба. Эпоха.» 2021 г.
 
Еще в детстве больше всего на свете я любила мечтать. С тех пор прошло много времени, я выросла, стала мамой. И в мое сердце снова вернулись былые мечты, фантазии, рифмы. И мне ни за что не хочется снова забыть все это – поэтому я записываю. Так рождаются мои сказки и стихотворения. Их я посвящаю своей доченьке Мирославе – моей маленькой очаровательной музе.
 

Где здесь библиотека?

— Постойте, не подскажите, где здесь библиотека?

— Простите, нет. Могу сказать, где магазин, аптека,

Где рынок, автостанция, метро, кафе, вокзал,

Где почта, поликлиника и новенький спортзал,

Где банк, где цирк и где ломбард, где небоскребов миллиард,

Где можно поиграть в бильярд, где проживает леопард.

Вам показать дорогу в парк и в зоопарк, и в цирк Шато?

— Не нужно! Это все не то!

— Спасибо за внимание! — Ответил грустный Мишка

И в даль из города ушел — искать, где любят книжки!

Великан

Смотрел со скукой на фонтан

Один огромный великан.

Что по сравнению со мною

Эта тарелочка с водою?!

Да разве это небоскрёб?!

Презрительно поморщив лоб,

Спросил гигантский великан.

Ходил он долго тут и там —

И сквозь бинокль на нас смотрел.

Так удивлялся, что не ел!

Так возмущался, что не пил!

Он всё бродил, бродил, бродил,

И так уменьшился в размере,

Что сообщила о потере

Его далёкая родня

А он в кармане у меня!

Только его я не отдам!

Ведь засмеют беднягу там —

В стране Высокомерных,

Громадных и Надменных

Заносчивых Титанов,

Надутых Великанов!

Дракошка и Дракот

Шагает неспешно по крышам Дракошка,

А рядышком с нею шагает Дракот!

Под ними мигают цветные окошки,

Над ними Луна молчаливо плывет.

Мурлычет Дракот и мурлычет Дракошка

Всю тёплую, летнюю ночь напролёт.

А утро встречают в уютном лукошке

И дремлют, пока шумный город живет.

Над ними гуляет румяное Солнце,

Под ними свершается тысяча дел!..

Но вот и зажглось незаметно оконце,

Но вот и закат неспеша потускнел.

Шагает неспешно по крышам Дракошка,

А рядышком с нею шагает Дракот!

Под ними мигают цветные окошки,

Над ними Луна молчаливо плывет…

У моей мамы на лице веснушки

У моей мамы на лице веснушки,

Я их люблю украдкой целовать!

И, улыбнувшись мишке на подушке,

Со вкусом солнца сладко засыпать!

У мишки тоже на щеках веснушки —

Я краской рисовала их полдня!

Теперь на свете нет милей игрушки —

Он самый лучший мишка для меня!

Букеты и конфеты

На цветочки села бы пчела

Но букет я утром собрала

В нем ромашек целый миллион

Ой, красивый! Ах, душистый он!

В гости меня Катя позвала

Чай и пряники медовые дала

Я вручила ей большой букет

Будет украшать ее буфет!

С аппетитом пряники мы ели

На ромашки вовсе не смотрели

Но представила вдруг я пчелу

И расплакалась, не знаю почему

Целый вечер грустной я была

Мне мерещилась голодная пчела

С этих пор я не дарю букеты

Для подарка подойдут конфеты!

Валентина Петровна Полянинова

Стандартный

В редакции газеты «Время» состоялось награждение победителей и лауреатов стихотворного фестиваля-конкурса “День Поэзии”.

Читательница библиотеки-филиала №22 Валентина Петровна Полянинова (родилась 31 марта 1943 года) стала лауреатом конкурса. Поздравляем ее и желаем творческих успехов. Предлагаем вашему вниманию несколько ее стихотворений.

Осінь

Чому ти плачеш, осінь,

Чом сумуєш?

Навіщо сльози ллєш

Такі рясні?

За тим, що відгуло,

Що відшуміло

Й співає вітер

Інші вже пісні?

Не плач і не тужи,

 Бо час не зупинити

Й не повернуть його назад.

Пройшли свій шлях

І вересень, і жовтень.

Іде у вічність владно листопад.

Й зима вже стукає

Тихенько в наші двері,

Іде до нас із дальніх тих доріг.

А ти їй не переч,

Впусти сніги веселі

І відійди спокійно за поріг.

***

Завірюха

Третій день бушує завірюха,

Занесло доріжки і стежки,

Сніг у двері ломиться і стука.

Десь в снігах цих заблукав і ти.

Ні дзвінка від тебе, ні привіту,

Я чекаю, телефон мовчить,

Лиш нахабно в шибку рветься вітер,

Я не сплю в тривозі, й він не спить.

На дротах мережки сон гойдає,

Місяць притомився, пішов спать,

Я одна не сплю, я все чекаю.

Вітер, сніг, завія теж не сплять.

А під ранок завірюха стихла,

Біло-біло й чисто, як в раю,

І холодне сонце посміхнулось стиха.

Дивом заворожена стою.

Відступили біди і тривоги,

Радісно озвався телефон:

«Здрастуй, рідна, замело дороги,

Скоро буду дома»,- чую мов крізь сон.

За вікном і сонце, й сніг, і небо,

Сотні іскорок веселих на снігу горять.

І краси вже більшої не треба,

Справжня непідробна Божа благодать!

***

Три тополі

В одній долині, об’єднавши долі,

Стоять над ставом три стрункі тополі.

І шелестять, розказують вони

Свої дівочі мрії, сни.

Бринять над тихою водою,

Пишаються, милуються собою.

Розказує одна, шепоче,

Яка вона струнка і стан її дівочий

Вітрець, неначе хлопець, обійма.

Пухнаста по весні, з сережками у літі,

Листочки наче сріблом змиті.

І друга теж собою вихваля,

Розказує, співа,

Яка вона чарівна, статна.

І як кохати вірно здатна.

Як ніжно сонечко її ласкає,

Які вона міцні коріння має.

І так дві шелестять, шепочуть між собою.

А третя все мовчить.

Стоїть, не дихає, не шелестить.

ЇЇ питають дві тополі:

«Чому мовчиш, не шелестиш?

Чи похвалитись нічим?

Чи в ніч гуляєш, а у днину спиш?

Чи може впала в відчай?» —

«Ні, — тополя мовила тихенько,-

Гніздечко маю я маленьке,

Тримається воно на гілочках моїх,

Гніздиться пташка в нім жовтенька.

Така співуча і гарненька,

Та я не смію шелестіть,

Щоб не лякать маленьких пташенят.

Нехай ростуть веселі діти,

На радість всім щебечуть, гомонять,

А ми будемо їх охоронять.

Хай люди тішаться під нашим холодком,

А ми стоятимо свій вік рядком».

Піднявши віття свої волі

Стоять над ставом три тополі.             

      ***

Плач матері (Афганістан)

Сини мої, синочки, соколята!

Мої ви рідні милі журавлі.

Багато полягло вас, ой, багато

На цій незрозумілій всім війні.

Афган, Афган, Афганістан…

Скільки смертей і ран,

Скільки сердець молодих

Забрав ти тоді, Афган!

…Танк загорівся, зупинивсь.

Поранений танкіст,

Зібравши сили, ледве зміг

Скотитися униз.

Припав всім серцем до землі,

Та це ж чужа земля.

До мами він гукнув що сил:

«Прийди, врятуй, це я!»

А мамі сниться син Івась,

Веселий, наче стриж,

Заліз на вишню у садку,

В сорочці, босоніж.

І сонця промені над ним,

І небо голубе.

Та серце матері болить:

Іване, де ж ти, де?

У двір заходить лейтенант

З четвіркою бійців.

Вклонився до батьків бійця,

«Червону Зірку» їм вручив:

«Тримайте, мамо, це Ваш син,

Він заслужив її!

Він кров пролив, життя віддав

У цій чужій війні».

Зомліла мати, батько зблід,

Неначе все у сні.

Та ось заносять сина в двір

У цинковій труні…

…А через рік син повернувсь.

З полону він утік.

Не стало мами, батька теж

За цей жахливий рік.

Дім похмурнів, осиротів,

Заросший в бур’янах,

І в темних вікнах місяць лиш

Шукає тих, кого нема!..

***

Соколята

Рідна земле моя,

Чом така ти сумна?

Що це скоїлось знову з тобою?

Чути постріли, кров,

Ї життя молоді,

Смерть без жалю уносить з собою.

Стогне земле моя,

І палають хати,

Гради сипляться скрізь

І тріщать автомати.

Наших хлопців тримають

В полоні кати,

Топчуть землю ворожі гармати.

Що ви робите, іроди кляті?

Ми ж недавно братами були,

Ми ж не знали кордонів між нами,

Разом з вами співали пісні.

Хто це вас підкупив,

І за гроші чиї

Ви прийшли нашу землю топтати?

Схаменіться, отямтесь,

Ви теж чиїсь сини.

І вас народила теж мати.

Вас опутала зради трясина,

Вас омарила люта брехня.

Плаче мати за рідного сина,        

І вдова, і кохана дівчина,

Бо коханого більше нема.

Наші хлопці воюють відважно,

Захищають державу вони.

Не вмирають вони – відлітають

Наші вірні сини – Соколи.

В даль небесну вони відлітають,

І стають там зірками вони.

Наш народ нездоланний, не скорений.

Не поставити нас на коліна.

Рідну землю захистим від ворога,

Бо країна у нас Єдина.

***

Память

Отгремела война,

Обелиски стоят молчаливо.

Лишь березы шумят

Над кладбищами братских могил.

Что ж ты замер, солдат?

Ты ж дошел до Берлина,

Ты же кровь проливал,

Ты Победу ковал,

Проходя через Курск, Сталинград.

Над курганом туман…

Здесь не ставят крестов,

Только вечный огонь

И гранитные плиты.

И никто не забыт

И ничто не забыто.

Память вдов, матерей

И седых ветеранов

Надо память хранить

О тех вечно живых,

Что в граните стоят над курганом.

Отгремела война,

Боль утраты осталась.

Мы вам больше должны.

Отдаем только самую малость.

Свято память о вас,

О погибших, с войны не пришедших

Остается в душе

И в сердцах наших с болью навечно.

Мы поклонимся вам,

Возлагая цветы на могилы.

И расскажем о вас

Детям, внукам и их сыновьям.

И пусть память живет,

И покуда мы живы,

Мы не станем мешать

Петь о вас соловьям!

***

Дед Жора

Я помню маленький наш дворик,

И кран большой среди двора

И деда Жору, дворника-соседа,

Его любила очень детвора.

Чтоб мы не горлопанили и не галдели,

Он разрешал нам дворик поливать

И никому не позволял дед Жора

«Военную ораву» обижать.

И у него всегда в кармане

Припрятан пряник или леденец,

И для него был самым близким

Послевоенный босоногий сорванец.

Большая тачка была ему подмога.

Он подвозил на ней с базара габарит,

И заработав скудные гроши,

Он напивался и пел песни от души.

Пел про Одессу-маму и про Костю,

Рыбачку Соньку и ее баркас,

Про катакомбы и про Пересыпь

И про шпану, ну то есть и про нас.

Он с фронта возвратился в сорок пятом,

Живой, заштопан, с раненой ногой.

Вся грудь в медалях, орден «За Победу».

Для нас дед Жора просто был герой.

Его два сына с фронта не вернулись,

Погибли где-то на чужой земле.

Две похоронки – желтые бумажки

Всегда лежали на его столе.

И все-равно он ждал и верил,

Что в дверь однажды кто-то постучит,

И почтальон войдет с огромной сумкой,

И письма сыновей ему вручит.

Он ждал и верил, что сыновья вернутся

Живые и с наградой на груди.

И в день Победы он шагал героем,

И мы шагали гордо впереди.

Інна Мельницька

Стандартный

Вже двадцять сім років працює в Центральній міській бібліотеці ім. В. Г. Бєлінського літературно-музична вітальня «Слобожанщина», яку створила і була п’ятнадцять років її керівником дивовижна жінка – Аліса Михайлівна Крупчатнікова.

Літературно-музична вітальня «Слобожанщина» відразу стала улюбленим культурним майданчиком і для творчої еліти нашого міста, і для усіх харків’ян. За ці роки багато відомих, талановитих харків’ян були гостями нашої вітальні.

Першою, кого Аліса Михайлівна Крупчатнікова запросила виступити в літературно-музичній вітальні «Слобожанщина», була Інна Володимирівна Мельницька. І з того часу талановита літераторка, викладачка та перекладачка постійно радувала своїх шанувальників цікавими зустрічами, презентаціями своїх книжок та поетичних збірок.

Талановита літераторка була справжнім другом Центральної міської бібліотеки ім. В. Г. Бєлінського і завжди бажаним гостем літературно-музичної вітальні «Слобожанщина». Зустрічі з Інною Володимирівною Мельницькою були справжнім святом для шанувальників поезії, прози, історії…

Інна Володимирівна Мельницька – харківський науковець, викладач іноземних мов Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, член Національної спілки письменників України, Почесна громадянка Харкова, талановита перекладачка, член Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада».

Тому так сумно визнавати, що Інна Володимирівна Мельницька пішла з життя в листопаді на 96-му році життя. Але великий літературний спадок Інни Володимирівни дає унікальну можливість читачам Центральної міської бібліотеки ім. В. Г. Бєлінського доторкнутися до цілісних поглядів, думок та висновків талановитої харківської письменниці.   Літературно-музична вітальня «Слобожанщина» готує вечір пам’яті Інни Володимирівни Мельницької.  І як тільки матимемо змогу знов зібратися в затишній читальній залі нашої бібліотеки ми ласкаво запросимо в гості усіх друзів та шанувальників творчості Інни Володимирівни Мельницької.

Полонский А. Н.

Стандартный

Сегодня мы хотим познакомить вас с творчеством Александра Никитовича Полонского. Он известен в Харькове как член Общественного координационного комитета “Харьков ракетно-космический”, ветеран космической отрасли и историк космонавтики. Но читатели библиотеки-филиала №22 также знают Александра Никитовича как участника коллективов “Единомышленники” и “Сердца четырех”, который часто выступает на творческих вечерах в нашей библиотеке. Увлеченность, эрудированность, эмоциональность и открытость Александра Никитовича всегда вызывают восхищение слушателей.

Представляем вашему вниманию некоторые стихотворения Александра Никитовича Полонского. С другими его произведениями можно познакомиться на его странице в Фейсбуке

Знову бачив ві сні моє рідне село,

Його клопіт і усмішку щиру,

Наймиліші хатини, багаті теплом,

І під лісом десь стрічечку Виру.

І я нібито знов повертаюсь туди,

Де віконця найкращої хати,

Де з колодязя звично нап’юся води

І на вигін піду погуляти.

Запитаю когось неодмінно про те,

Бо дізнатися хочу і мушу, —

А чи так, як раніше, красиво цвіте

На городі розложиста груша?

До нестерпного болю в душі запекло!

Та не смію я Бога питати —

А чи вийдуть стрічати мене за село

Молодії ще батько і мати?

І не знаю, чи зможу обняти я знов

Всіх, хто в серці моєму донині,

І, нехай недоречно, про першу любов

Нагадати вродливій дівчині…

Знову бачив я рідне село уві сні,

Де в дитинстві мав щастя вітати

Найпривітніше сонце і зорі рясні,

Які так і не зміг я дістати!

ЧИ БУЛО ТАКЕ?

Миготить метушня буденна,
Та все ж в часі не затіня,
Як збирали хрущів ми з клена,
Чи ганяли м’яча щодня.

Як крутилися наче дзиги,
Передражнювали дівчат.
А ще дійсно читали книги,
Вміли слухати і мовчать.

Як збиралися в дружнє коло
І співали біля дворів.
А ще як шанували школу,
Поважали учителів.

Як до клубу в кіно й на танці
Поспішали ми залюбки.
І ніхто не цурався праці,
Бо навчали того батьки.

Чи було таке — не питайте,
Все ж були ті щасливі дні…
Про дитинство своє згадайте,
І повірите ви мені.

КВІТОЧКА ДОЛІ

У гніздечку зеленого літечка

Підросли пташенятами дні.

Пелюстками чарівної квіточки

Їх крильцята здалися мені.

Ніби юність мені усміхнулася,

Як надія, як перша любов.

Лиш на мить до душі пригорнулася

Й за веселку сховалася знов.

У колисці зеленого літечка

Не залишиться доля моя.

Пелюстками тендітної квіточки

Понесе її геть течія.

Тільки сни будуть марити мрією,

Що воскресне пора золота…

Та уже не повернуться з вирію

Незабутні до віку літа.

***

Сомкну ладони, вознесу их к небу,

В дыханье вечности душою окунусь!

Не верю я, что никогда там не был,

Уверен я, что вновь туда вернусь!

Я не прошу пощады и прощенья

И не боюсь в стремленьях согрешить!

Я подчиню свой разум ощущеньям,

Чтобы земное, выстрадав, прожить!

Но дай, Всесилие, мне власть твою изведать,

Пространством-временем в безвременье промчать,

Оставив на пути крупицу следа

И моего мгновения печать!

***

Я не прошу пощады и прощенья
И не боюсь в стремленьях согрешить!
Я подчиню свой разум ощущеньям,
Чтобы земное, выстрадав, прожить!

Но дай, Всесилие, мне власть твою изведать,
Пространством-временем в безвременье промчать,
Оставив на пути крупицу следа
И моего мгновения печать!

И заглянув на праздник бытия,
За правду принимая быль и небыль,
Явленьем жизни наслаждаюсь я,
А жизнь — это душа земли и неба.

И пусть лишь вере истина ясна,
Но я предпочитаю ощущенья
И счастлив тем, что снова после сна
Открытия мне дарит пробужденье!

Я счастлив тем, что звездные ручьи
Мне душу наполняют вдохновеньем,
Что и во мне возвышенно звучит
Божественное «чудное мгновенье»!

Что породнились и с моей судьбой
И переливы солнечного света,
И звездный дождь, и веер голубой,
И сказочно прекрасная планета!

***

Пусть весь мир в суете тревог,
И плетется судьба устало — 
Подари тебе счастье, Бог,
Даже если надежд не стало!

Подари тебе счастье, Бог,
И дай времени насладиться!
Дай в усталости от дорог
Возвращением исцелиться!

Дай в усталости от дорог
Быть не в тягость родному дому!
Дай простить судьбе то, что рок
Не устроил жизнь по-другому!

А я в память свою нырну,
Чтобы прошлое стало ближе —
Пусть ушедшее не верну,
Только все же тебя увижу!

Женщинам

Вы — высших сил благотворенье,
А может, сами божество,
Венец любви и вдохновенья
И вечной жизни торжество!

Подвластны вам простак и гений,
Бесправный раб и гордый чин!
Пред вами честь — пасть на колени
Во все века для всех мужчин!

***

Конечно ж, упрекать меня не станут,
Когда свою небесную звезду
Я зажигать и радовать устану
И в неизвестность тихо уведу!

Шальная ночь в жемчужно-синем платье
Легко продолжит звездный карнавал!
А та звезда скользнет в мое объятье,
Как Повелитель судеб загадал!

И подчиняясь волшебству и сану,
Мы покоримся стражникам теней…
Конечно ж, упрекать меня не станут,
Но небо станет чуточку темней!

Звучанье

Скажи, мудрец и душ целитель,
Если ты есть и знаешь, кто ты, —
Зачем небесный сочинитель
Рассыпал звезд немые ноты?

Зачем мы ищем и находим
В них многозвучия начало,
Чтоб дивной россыпью мелодий
В душе безмолвие звучало?

Скажи: неужто эта милость —
Лишь грез наивных заблужденье?!
Или в звучаньи воплотилось
Начало высшего общенья?

Скажи в неведенье живущим,
Пока внушеньем звездным дышат, —
Найдется ль кто-нибудь в грядущем,
Что их молчание услышит?

***

Космос — феерия бездны и света!
Нет ему меры! Не дан ему край!
Мчится в ладонях небесных Планета
В этот наполненный тайнами рай!

Звезды — росинки на локонах ночи,
Вестники времени и бытия!
Каждая все-таки что-то пророчит —
И неприметная, может, — моя!

Взглядом и мыслью ловлю озаренье
(Вещую книгу открыл небосвод!) —
Может, в его виртуальном твореньи 
Все ж обозначен желанный исход
Тех, кто пленён внеземным притяженьем!,,,

***

Там, где пути не предугаданы судьбой,
Словно пушинка солнечного света,
Прижав к груди свой веер голубой,
Танцует вальс прекрасная планета.

И заглянув на праздник бытия,
За правду принимая быль и небыль,
Явленьем жизни наслаждаюсь я,
А жизнь — это душа земли и неба.

И пусть лишь вере истина ясна,
Но я предпочитаю ощущенья
И счастлив тем, что снова после сна
Открытия мне дарит пробужденье!

Я счастлив тем, что звездные ручьи
Мне душу наполняют вдохновеньем,
Что и во мне возвышенно звучит
Божественное «чудное мгновенье»!

Что породнились и с моей судьбой
И переливы солнечного света,
И звездный дождь, и веер голубой,
И сказочно прекрасная планета!

Наш сайт

Владимир Фоменко

Стандартный

Дорогие друзья!

Центральная городская библиотека им. В. Г. Белинского продолжает работать для вас!

Сегодня мы предлагаем вам интересную встречу с известным  харьковским автором-исполнителем Владимиром Фоменко.

Талантливый автор-исполнитель много лет дружит с нашей библиотекой, он много раз выступал перед посетителями литературно-музыкальной гостиной «Слобожанщина» с творческими вечерами, принимал участие в литературно-музыкальных и концертных программах.

Владимир Григорьевич в этом году стал победителем литературно-музыкального конкурса «Я сердце отдаю любви…», который наша библиотека проводила вместе с Клубом Песенной Поэзии им. Ю. Визбора.

Сегодня для всех любителей красивой музыки и хорошей поэзии поет Владимир Фоменко.

Всеукраїнський день бібліотек

Стандартный

Всеукраїнський день бібліотек – свято всіх, хто має відношення до книги, читання, хто присвятив праці бібліотекаря своє життя.

Бібліотека – древня і водночас сучасна скарбниця людського розуму, це цілий світ відкритий кожному, хто любить книгу.

Справжнім помічником та порадником на шляху до знань і людської мудрості завжди були і є бібліотекарі – збирачі духовних скарбів, провідники у світ нового і непізнаного.

Саме бібліотекарі допомагають читачам бути обізнаними у сучасних проблемах і різноманітних питаннях, пізнавати реальну картину світу.

У наш час вважається нормою той факт, що в бібліотеках працюють переважно жінки. Але не так давно жінки не могли і мріяти про посаду бібліотекаря. У самих передових західних країнах жінки-бібліотекарі почали працювати в другій половині ХIХ — початку ХХ століття.

Відомі жінки-бібліотекарі працювали і в Україні.

Христина Алчевська

Христина Данилівна Алчевська була активним членом товариства «Громада»,діячі якого ставили перед собою мету відновити єдність інтелігенції з народом, сприяти народному просвітництву.

Христина Данилівна склала іспит на право викладати і у 1862 році заснувала приватну безкоштовну недільну школу для жінок. Також Алчевська була однією із засновників Харківського товариства поширення в народі грамотності, а також Першої народної бібліотеки-читальні.

Поряд з просвітницькою діяльністю, Христина Данилівна займалася й бібліографічною справою. З ініціативи Алчевської та під її керівництвом було видано тритомний рекомендаційний покажчик книг «Что читать народу?»(1884–1906), який на виставках в Антверпені, Чикаго і Парижі отримав найвищі нагороди. У ньому понад 4 тис. рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів (учителів, викладачів, професорів і просто читачів) на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив під її керівництвом підготував також 3-томний посібник «Книга взрослых»(1899–1900), що впродовж 1899–1917рр. витримав 40 видань. Вона – авторка мемуарів «Передуманное и пережитое»(1912), методичних статей з навчання дорослих, укладач «Каталога книг»та «Програм викладання у недільних школах».

Любов Хавкіна

Любов Борисівна Хавкіна була не просто видатним бібліотекарем і бібліотекознавцем, вона стала засновницею бібліотек і великою подвижницею бібліотечної справи.

У 1891р.вона виступає одним з організаторів першої харківської безкоштовної бібліотеки, публікує науково-популярні книги, видає бібліотекознавчі праці, за одну з яких – «Керівництво для невеликихбібліотек»– обирається почесним членом Російського бібліографічного товариства.

У 1913р. в Москві при Народному університеті, на основі складеного нею проекту, відкрилися перші в Росії курси бібліотекарів. Любов Хавкіна поєднує викладання на курсах цілого ряду дисциплін з роботою в харківській публічній бібліотеці (у 1914р. її обирають до правління бібліотеки) та зарубіжними поїздками. На американському досвіді заснована її робота «Авторськітаблиці»(1916) – правила розстановки книг на бібліотечних полицях і в бібліотечних каталогах. Ці таблиці авторських знаків й сьогодні використовуються в бібліотеках і іменуються в просторіччі «таблицями Хавкіної».

Евдокія Ольшанска

В 1952 році Євдокія Миронівна Ольшанська закінчила філологічний факультет Київського педагогічного інституту, викладала в школі, працювала вбібліотеці.

Вона організувала та була керівником клубу поезії «Родник», зав. відділом в журнал «Ренессанс».Завдяки Ольшанській, відомій шанувальниці творчості Ганни Ахматової, в 1989 році, до 100-річчя від дня народження поетки, в Києві з`явилась вулиця Ганни Ахматової, бібліотека її імені.

Леонора Рахліна

Український краєзнавець та мистецтвознавець, києвознавець, екскурсовод, організатор києвознавчих клубів «Літопис» та «Кліо».

Леонора Рахліна навчалася у Ленінградському бібліотечному інституті ім. Крупської на факультеті бібліографії. З 1959 по 1961 роки працювала у Центральній  медичній бібліотеці Києва. 1979 року при бібліотеці ім. Гоголя Леонора Рахліна засновує києвознавчий клуб «Літопис»,що з часом перетворилося на історико-краєзнавче об’єднання «Кліо».Безпосередньо у бібліотеці засідання клубу проходили до 1982 року. Матеріали засідань зараз зберігаються у архіві бібліотеки.

Центральна міська бібліотека ім. В. Г. Бєлінського добре відома як визначний заклад культури, що має тривалу й цікаву історію. Протягом 80-років від дня заснування у бібліотеці формувався особливий підхід до культурно-просвітницької роботи серед різних груп населення. Бібліотека тісно працює з творчою елітою Харкова, проводить цікаві заходи: конкурси, вікторини, фестивалі. Завдяки високопрофесійній праці співробітників бібліотеки, читачі мають змогу цікаво та корисно проводити своє дозвілля.

Міжнародний жіночий клуб духовного спілкування «Лада» щиро вітає працівників Центральної міської бібліотеки ім. В. Г. Бєлінського з професійним святом і бажає творчого натхнення, цікавих ідей та багато нових вдячних  читачів.

Бібліотекар!

Це слово – повне сонячного змісту.

За ним стоїть безмежний, мудрий світ.

Бібліотекар! Скільки в слові змісту!

Його тепло – навік в моїй душі.

Я б знов пішов стежиною тією

Через поля – замети – аж туди,

Де в царстві книг живе казкова фея,

Що може й світ закрити від біди.

ЦГБ им. В.Г. Белинского ЦБС Дзержинского района города Харькова

Елена Кисловская

Стандартный

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Елена Кисловская

В рамках работы онлайн литературно-дискуссионной платформы «Современник» онлайн проводится выставка работ талантливой художницы Елены Кисловской под названием «Мальовничий світ Олени Кисловської».

Для читателей Центральной городской библиотеки им. В. Г. Белинского это не первое знакомство с творчеством Елены Кисловской. Она много раз была гостьей Центральной городской библиотеки им. В. Г. Белинского, выступала перед посетителями литературно-музыкальной гостиной «Слобожанщина», как поэтесса и писательница.

Елена Кисловская родилась в Краматорске. Окончила филологический факультет Донецкого университета. Живет и работает в городе Дружковка. Елена член Национального союза журналистов Украины, член межрегионального союза писателей Украины, член Международного женского клуба «Лада».
Еще одно увлечение Елены Кисловской – художественное творчество, которому талантливая женщина посвящает много времени.

Сегодня Елена для читателей и гостей Центральной городской библиотеки им.В. Г. Белинского презентует свою выставку графических работ «Мальовничій світ Олени Кисловської».

Графические работы Елены Кисловской были напечатаны на страницах литературно-художественного альманаха «Я – женщина..» Международного женского клуба духовного общения «Лада» и имели огромный успех.
Сегодня у читателей и гостей Центральной городской библиотеки им. В. Г. Белинского есть замечательная возможность познакомиться с графическими работами Елены Кисловской, насладиться лаконичными, но такими проникновенными жизненными сюжетами…

Искренне желаем вам интересного просмотра и ждем ваших отзывов.

Наш сайт

Ольга Звягина

Стандартный

Литературный дневник
Международного женского клуба духовного общения «Лада»

Международный женский клуб духовного общения «Лада» объединил талантливых поэтесс, творчество которых радует читателя, заставляет думать, принимать решения… Но поэту важен не только отклик читателя, но и оценка коллег по перу. В нашем клубе поэтессы собирались на литературные вечера, читали свои стихи, слушали других авторов. Сегодня мы работаем в жестких условиях карантина и предлагаем виртуальные встречи с поэтессами нашего клуба – своеобразный литературный дневник. На страницах литературного дневника можно будет поместить несколько самых ярких стихов, которые стали визитной карточкой поэтессы.

Ольга Звягіна

Ольга Звягина одаренная поэтесса, хорошо известная харьковским почитателям поэтического слова. Она много выступает на разнообразных творческих площадках нашего города, принимает активное участие в литературно-музыкальных вечерах и концертных программах.

Кроме активной литературной деятельности Ольга Звягина много времени уделяет общению с молодыми поэтами. Она много лет является членом Международного женского клуба духовного общения «Лада», где активно работает, принимает участие в творческих конкурсах и вечерах.
С Центральной городской библиотекой им. В. Г. Белинского Ольгу Звягину связывает многолетняя творческая дружба, она много раз выступала перед посетителями литературно-музыкальной гостиной “Слобожанщина” с интересными творческими вечерами и композициями.
Приятно, что талантливая поэтесса впервые презентовала свой новый поэтический сборник «Я – есть!..», в который вошли совсем новые стихи и уже хорошо известные произведения, именно в Центральной городской библиотеке им. В. Г. Белинского.

Поэзия Ольги Звягиной очень женственная, проникновенная и искрения. На стихи Ольги Звягиной написано много песен и эти песни – настояний подарок для благодарных слушателей, почитателей творчества талантливой поэтессы…
Особенно интересным стал творческий дуэт Ольги Звягиной и известной исполнительницы и автора музыки Елены Голентовской. Песни «Жасминовый куст», «Подари мне, милый, хризантемы…» стали любимыми у харьковских поклонников интересной поэзии и красивой музыки.

Сегодня мы предлагаем вам вместе насладиться стихами Ольги Звягиной и послушать песни на ее стихи в исполнении Елены Голентовской. И так набираем в интернете «Песни в исполнении Елены Голентовской на стихи Ольги Звягиной»… и слушаем, слушаем, слушаем.

В этот выцветший вечер осенний
В этот выцветший вечер осенний
Красной птицей покажется даль,
Сумрак душу окутает тенью…
В этот вечер чего мне так жаль?

Запах грусти от горькой рябины,
Месяц скоро засветит свечу,
Гроздья зрелые, словно рубины…
Боже правый, чего я хочу?!

Ветер влажные сушит ресницы,
Тело замерло, мысли тихи —
Я в объятьях вечерней зарницы…
Дышат болью, тоскою стихи!

Ветка листья небрежно бросает,
Морщит, мысль воспалённая, лоб…
Руки мёрзнут, а щёки сгорают!
Жизнь беспутная, вся как озноб!

Пальцы ищут на шее невольно
Крестик, скрытый под старую шаль…
В этот вечер, чего мне так больно?!
Что мне хочется, что же так жаль?!

* * *

Я птица…

Я птица с раненым крылом,
На белом — чёрная пометка…
Надрыв тоски – судьбы излом
Живёт в моей железной клетке!

На праведном – большой порез,
На правом, что всегда честнее…
Знать, видно, посмеялся бес
И от того кровит, чернеет!

Как больно…, видно поделом!
И вдохновенью не пробиться!
Унынье с каменным лицом
Мне колет грудь стальною спицей.

Ведь настежь дверца, что ты ждёшь?
Нет сил? – Мне голос ниоткуда –
Всё держит клеть, и не уйдёшь…?
Молись и совершиться чудо!

Вспорхни, превозмогая боль!
Лети, истерзанная птица…
Тебе летать назначил Бог,
На воле петь, а не томиться!

С его же помощью святой
Не может быть тебе преграды.
Пусть мир восполниться тобой –
Душой, что рождена крылатой!

* * *

Наше счастье

Пала грусть на сердце, оставляя метку –
Краденое счастье бьётся птицей в клетке…

Выпустить на волю, знаю не под силу-
Это невозможно, мой дружочек милый!

Ах, открыть бы клетку, взять бы эту крошку-
Счастье наше, милый, в тёплую ладошку!

Греть его дыханьем, ласковым словечком.
Господу поставить за спасенье свечку!

Вылечить все раны и омыть в купели…
Вольное, родное – холить и лелеять!

Наш сайт

«Скарби моїй душі»

Стандартный

news_3105_1В рамках работы онлайн литературно-дискуссионной платформы «Современник» онлайн проводится выставка работ известной харьковской художницы, члена Национального союза художников Украины, доцента Харьковской государственной академии дизайна и искусств  Людмилы Горбатенко под названием «Скарби моїй душі».

Для читателей Центральной городской библиотеки им. В. Г. Белинского это не первое знакомство с творчеством Людмилы Павловны. Она много раз выставляла свои работы в читальном зале нашей библиотеке, готовила и проводила выставки студенческих робот, фестивали и конкурсы.

Работы Людмилы Горбатенко были напечатаны на страницах литературно-художественного альманаха «Я – женщина..» Международного женского клуба духовного общения «Лада» и имели успех.

Сегодня у читателей и гостей Центральной городской библиотеки им. В. Г. Белинского есть замечательная возможность познакомиться с работами Людмилы Горбатенко, задуматься о вечном противостоянии добра и зла, о любви, вере и надежде…

Искренне желаем вам интересного просмотра и ждем ваших отзывов.

Наш сайт