Татьяна Сосненко

***

Будто в прошлом я осталась,

Будто жизнь мне показалась,

И живу, как будто каясь

Лишь за то, что я осталась…

С Вами.

Каруселью жизнь закружит,

Под ногами снег и лужи.

Упаду в них, чтоб смеялись

Все, комуя показалась.

Смейтесь.

Время, лекарь и аптекарь,

Прописало мне диету:

Ты люби чуть-чуть, и хватит –

Дефицитом стало счастье…

Счастье.

***

Зігрівайся моїм теплом.

Не кажи, що тебе вже не грію,

Що летять наші мрії у вирій

І не візьмуть нас двох під крило.

Доторкнись до моїх долонь,

Твої руки вони пам’ятають.

Повернутись благати не стану,

Як би гірко мені не було.

Долітай до моїх небес,

Хоч колись зорі ми не ділили.

Ти для мене був сонцем єдиним. Де шукати тепер тебе?

Серце

Моє серце летить першим рейсом

На світанку, о шостій нуль-нуль.

Упаковує спогадів рештки

І клянеться: «Сюди не верну».

Тут лишилися мрії-омани

І надії на щастя удвох.

Серце плакати більше не стане,

Бо за нього все вирішив Бог.

Два світи заблукали у серці –

Це минуле й майбутнє його.

А теперішнє зранено б’ється,

Наче птах у завмерле вікно.

Оголошено виліт до краю,

Де лікують розбиті серця…

Там, за обрієм, за небокраєм,

Починається інше життя.

***

Я вже знаю: жити – значить бути,

Бути в серці іншого когось.

Запевняю: інший бути мусить,

Хтось частинка цілого твого.

Задля кого живемо у світі,

День за днем стираючи взуття?

Задля кого квітнуть в полі квіти,

І навіщо нам дали життя?

Щоб лишить прийдешнім слід людини,

Щоби рідний дух тебе згадав,

Щоб від першої до фінішної днини

Ти любов свою всім рідним дарував.

***

Мне тебя мало. Я хочу больше.

Чтоб находила тебя я наощупь.

Чтоб с полуслова, чтоб с полузвука,

Чтобы не знала муки-разлуки.

Воздуха мало. Я задыхаюсь.

Я полюбила. И ты это знаешь.

Дай мне ладошку, чтобы стал ближе.

Только с тобою слышу и вижу.

Мне тебя мало. Я хочу больше.

Это не счастье. А лишь его крошки.

Я за тобою – нить за иголкой.

Вместе – планета. Порознь – осколки.

Геращенко Тетяна

*****

Моя країна
Знову у вогні.
І знову гинуть
Викохані діти.
Тримають зброю
Вогнепальну злидарі,
Що ниці серцем,
Розумом, сумлінням.
І журналісти брешуть
Без упину.
І ллється кривда
З голубих екранів.
Хіба вони не мають
Дочку, сина,
Що стільки бруду
Щедро виливають?
Висмикують політики
Стільці.
Один у одного.
Ніяк не наїдяться.
А гинуть на Майдані
Парубки,
Що в матері
Один лише здійнявся.
Моя країна,
Сповнена любові
До праці, до родини, до життя,
Тримайся жваво
У тяжкому бої,
І неодмінно вернеться весна!

*****

А дощ освідчився в коханні
Осиці. Ніжно пригорнув.
В потилицю — легким торканням
І лоскотом тремтячих губ.
Долонями сплелись щасливі
Музичні пальці дощові,
Осики пальці срібно-білі
В бруньках-каблучках по гіллі.
Минулорічне листя сиве
Коханим ліжко застила.
Зізнання шепотом, важливе,
Нестримно стогін перервав.

*****

Чи любиш ти весняний дощ,
Як я кохаю у чеканні?
Листочки у бруньках на сторч
В долоні сонцю пнуться жваві.
Тебе не звабиш, поки сам
Не обереш і час, і місце.
У перших квітів запах трав,
Морозом вмитий чистий-чистий.
Торкнутись поглядом без змови,
Дерев почути теплий сік,
Птахів наслухатись ранкових,
Сором’язливий раптом сміх.
Заплющить очі, втамувавши
Ходу тремтливу лісом мокрим.
І над грудьми в тендітну ямку
Цілунку приховати дотик.

Ліричне
А щастя у простих речах:
Здорові діти, любий поруч,
Смачна вечеря при свічах,
У петриківських кульках обруч,
Жива ялинка у дворі,
Глибокий сніг на Миколая,
Шкарпетки повні, в комині
Від дубу тепло, полум’яно,
В корову гра та дружній сміх,
Під інструмент і а капела
Пісні веселі, всі про всіх,
Крижини за вікном метелик,
По краплях охололих скла
Ініціали заповітні,
Сердець малюнок і стріла
У місяця блідому світлі.
Пиріг гарячий з яблук, груш,
Казки уголос Гавришихи,
На рушниках весілля руж
І чай з варенням обліпихи.
Пряма стежина у садку,
Військова непотрібна форма,
Гладенька ковзанка ставку,
Кориці запах, храму дзвони.