Микита Лукаш

Місто Харків, 19 років. Хімік, залюблений в літературу. Навчаюся на другому курсі НТУ «ХПІ». Автор книги для дітей «Мішечок історій Мішковинки», яка побачила світ у видавництві «Vivat» 2018 року.

3 місце у конкурсі «Людина. Доля. Епоха. 2022» у номінації «Поезія».

****

Ненависть — стан вже сталий.
Пожежі розцвітали,
Неначе квіти хижі,
В них листя гостре ріже
Дитячі руки білі.
Який пекучий біль! І
Ненависть, стан вже сталий,
Ті діти тінню стали…

****

У чашку улюблену з вушком відбитим
Дні біль наливають і змушують пити.
Питво те гірчить, навіть щелепи зводить –
Від сліз не солоні, гіркі нині води.
Ковток за ковтком, і останній – великий,
Неначе дитина, п’ю, плачучи, ліки.
І знову по вінця! Допити скоріше —
Від вушка відбитого слід пальці ріже.
Розрізано руку, розірвано груди –
Вже цілою чашка ніколи не буде.

****

Весна відшуміла розстріляно — макова.
Геть зимно було і на Теплого Якова.

Прощати потрiбно — віднині не істина.
Життя наче макова квітка розхристана.
Земля обіцяє, що стане сміливою:
«Мене не лякатимуть постріли зливою!»
Гілки гомонять: » Лiто, щоб не боліли ми,
Акацiй бинтами замотує білими…»

****

Серпокрильці наточують крила,
I зелена броня землю вкрила.
Стріли — віти чатують у листі,
Ллються трунком тобі води чисті.
Меч — стебло розрізатиме п’яти,
Шию — крила — серпи , плем’я кляте!
Тінню тоншає військо вороже,
На загибель твою все ворожить.
Заклинання в розмові лелечій.
…Крил немає, трима смерть за плечі.
Як безкрилим дістатися раю?
У думках лиш одне: «Помираю …»
Пекло чорне останнім причалом —
Недаремно зозуля мовчала.

****

Дивилась у люстерко неба
У Задзеркаллі юна Геба.
У коси зáграву шипшини
Вплітала… Десь палали шини,

Шматки розпечений метал
Розлючено в тіла метав.
Багрянець крав траву зелену…
А Геба кликала Селену
І Нікс у синім одіянні.
Десь вечір догоряв останній…