Вікторія Лукаш

Народилася в 1975 році і все життя мешкаю в Харкові. За освітою вчитель початкових класів. Головне захоплення — віршування.

Зі збірки «Римована війна»

****

Пустка… В грудній, як прозорій, клітині
Серця й легенів нема – тільки тіні.
Чуєш? Земля знову стогне від ритвин.
Дихання стишилося й серця ритм, і
Зранене дерево тихо сік ронить.
Крапає кров’ю він, б’є пульс у скроні.
Ні, ми живі! І легені вже повні,
Серце стукоче віднині назовні.
Вени й артерії – сині й червоні,
Наче дроти: вдих – живі! – в телефоні.

****

Ніч – пантера одноока
Крадькома йшла, трохи боком.
І стрибала в темну душу.
Жевріє та ледь, бо душить,
Наче кíптява, постійний
Біль, який вкриває стіни.
Зло зарубку залишило –
Черговий день – мовби шилом.
Як беззахисного хижий
Звір безжально кігтем ріже.

****

Війна казала: розпанахаю!
Хлопчина мамі: «Черепахою…»
«Про черепашку мрієш, любий?»
Хлоп’я смішним мотає чубом,
Шепоче: «Хочу бути нею,
З міцною, дужою бронею.
З будинком разом буду, мамо,
Як черепаха, я так само.
Про неї віршика з тобою
Ми вчили, щоб не чути бою.
І вже не зможуть розламати
Домівку злі чужі гармати:
Я черепашка, ти, і тато».
…Як душу рвану залатати?

****

Червень. Спека. На осонні,
На кущі блідих півоній
Вістря сонячне лежало.
«Денна зірко, промінь-жало
Устроми в зле серце чорне!
Вітре, дми чимдуж у горни!
Викликайте хмарні сили,
Щоб потвори голосили!
Громе, цілься в дух ворожий!
Волю нашу не стриножиш!»
…Квіти стали пурпурові –
Вмилися в ординській крові.

****

Начебто дивується, жовтим оком кліпа
Сонце: щедро всіяна зірочками липа.
Джміль – як літачок малий із мотором дужим.
Він гуде, мов олівці хтось дитині струже.
Певно, жовтий олівець: буде сонце кругле
Малювати й квіти лип, що …війна обвуглить.
Не джмелі вгорі гудуть, мед-повітря стигне –
Нелюди жбурляють зло, виплекане, стигле.
…Чи жива дитина, що малювала липи,
Поряд сонечко, яке жовтим оком кліпа?