Геращенко Тетяна

*****

Моя країна
Знову у вогні.
І знову гинуть
Викохані діти.
Тримають зброю
Вогнепальну злидарі,
Що ниці серцем,
Розумом, сумлінням.
І журналісти брешуть
Без упину.
І ллється кривда
З голубих екранів.
Хіба вони не мають
Дочку, сина,
Що стільки бруду
Щедро виливають?
Висмикують політики
Стільці.
Один у одного.
Ніяк не наїдяться.
А гинуть на Майдані
Парубки,
Що в матері
Один лише здійнявся.
Моя країна,
Сповнена любові
До праці, до родини, до життя,
Тримайся жваво
У тяжкому бої,
І неодмінно вернеться весна!

*****

А дощ освідчився в коханні
Осиці. Ніжно пригорнув.
В потилицю — легким торканням
І лоскотом тремтячих губ.
Долонями сплелись щасливі
Музичні пальці дощові,
Осики пальці срібно-білі
В бруньках-каблучках по гіллі.
Минулорічне листя сиве
Коханим ліжко застила.
Зізнання шепотом, важливе,
Нестримно стогін перервав.

*****

Чи любиш ти весняний дощ,
Як я кохаю у чеканні?
Листочки у бруньках на сторч
В долоні сонцю пнуться жваві.
Тебе не звабиш, поки сам
Не обереш і час, і місце.
У перших квітів запах трав,
Морозом вмитий чистий-чистий.
Торкнутись поглядом без змови,
Дерев почути теплий сік,
Птахів наслухатись ранкових,
Сором’язливий раптом сміх.
Заплющить очі, втамувавши
Ходу тремтливу лісом мокрим.
І над грудьми в тендітну ямку
Цілунку приховати дотик.

Ліричне
А щастя у простих речах:
Здорові діти, любий поруч,
Смачна вечеря при свічах,
У петриківських кульках обруч,
Жива ялинка у дворі,
Глибокий сніг на Миколая,
Шкарпетки повні, в комині
Від дубу тепло, полум’яно,
В корову гра та дружній сміх,
Під інструмент і а капела
Пісні веселі, всі про всіх,
Крижини за вікном метелик,
По краплях охололих скла
Ініціали заповітні,
Сердець малюнок і стріла
У місяця блідому світлі.
Пиріг гарячий з яблук, груш,
Казки уголос Гавришихи,
На рушниках весілля руж
І чай з варенням обліпихи.
Пряма стежина у садку,
Військова непотрібна форма,
Гладенька ковзанка ставку,
Кориці запах, храму дзвони.