Бойко Карина

Бойко Карина Миколаївна народилася 30 квітня 1990 року у місті Запоріжжя. За спеціальністю вчитель образотворчого мистецтва, дизайнер, викладач вищих навчальних закладів.

Поетеса, художниця, член міського об’єднання художників «Колорит». Працює викладачем рисунку, живопису та композиції у Запорізької дитячій школі мистецтв №1

Авторка збірки поезій «Я начинаю этот день».

Лауреатка та дипломантка літературних конкурсів: посіла ІІІ місце у Всеукраїнському конкурсі молодої української поезії та авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони-2015», переможниця 35-го Міжнародного фестивалю авторської пісні та поезії «Байда-2018», дипломантка Міжнародного літературного фестивалю «Звезда Рождества 2015, 2016», дипломантка Міжнародного фестивалю «Стихи серебряного века». Брала участь як поет та художник у Міжнародному фестивалі «Запорізька книжкова толока — 2016, 2017, 2018». Публікується у колективних збірках та альманахах.

Карина Бойко пише вірші, картини, організовує виставки, проводить мистецькі майстер-класи, бере участь у культурних,  художніх та літературних заходах та фестивалях міста.

Брала учать у Міжнародному літературному конкурсі «Человек. Судьба. Эпоха» 2019 року у номінації «Молоді голоси».

Пропонуємо вам декілька віршів для ознайомлення з автором.

Сонцевіри
Небом омріяний білий вірш
Словом заманює Сонцевіри¹,
Жовті листки, мов зашугані звірі,
Пнуться, ширяють між…

… Небом-землею, і тим теплом,
Що не розтратили ми у серпні.
Слово, долоні… І дні буремні
Нас підхопили крилом.

А Сонцевіри осінніх днів
Знов запускають листки-параплани,
І вересневі шалені осанни
В теплі долоні богів.

Сонце, залиш мені погляд-сон,
Жменьку тепла у осінньому лоні,
Дотик своєї п’янкої долоні,
Вересня-світла полон.
¹Сонцевіри — духи осіннього сонця.

***

Я – вітер
Чужинно-зимно обпечуть слова.
Самотньоплинна тиша ріже горло,
Заковує, заманює у кодло.
Зі мною він чи в вирії оман?

Стою. І через мене плине час.
Потоки через тіло, через серце…
Я відриваюсь у потоці герців,
Лечу,… і гину у фантомі нас.

Що відчуває вітер в самоті?
Я – вітер. Я – душа чужинно-зимна,
Народжена в любові, гірко винна,
Що нелюбов єднала в світлотінь.

Плетуть вітри у павутинні час –
Любові час ламкий і невблаганний.
Комусь – п’янкий: з вина, з надій, з омани…
Мені – фантом, трункий солодкий фарс.

Наш сайт