Сегодня мы хотим познакомить вас с творчеством друга библиотеки-филиала №22 поэтессы, переводчика, автора лирических сборников Леонтины Николаевны Красношапки .
По образованию она филолог. Преподаватель немецкого языка и литературы. Член Клуба авторской песни им. Визбора, Клуба «Апостроф» и других. В марте 2019 года вышла новая книга поэтессы «Нестримна часу течія».
Тема нового сборника — Любовь — бескорыстная, всепрощающая, земная. О любви искренне и правдиво может писать лишь тот, кто испытал на себе не только радость и восторг этого чувства, но и познал горечь непонимания, предательства и обид…
Жизненное и поэтическое кредо автора выражается в ее обращении к читателям:
«Скажу лишь: Поэзия — моя стихия, в которую я вкладываю душу, сердце, все свои надежды и желания… А они просты – хочу любить и быть любимой, хочу счастья для себя и детей, боюсь предательства и разочарований… Но главное – хочу быть услышанной и понятой Вами…
Я – оптимистка, донор, не вампир
(Природы арифметика простая):
Беру, – умножив, возвращаю радость в мир –
И восхищаюсь щебетаньем мая»
***
Здесь сладко пахнет медуница,
Стоят деревья в тишине.
Сюда приходят поклониться
Погибшим в страшной той войне,
Кто помнит битвы и сраженья,
Друзей, и близких, и родных,
Что здесь нашли упокоенье,
Оставшись в памяти живых.
…Отметину оставил кризис:
Звезда с форсункой не у дел,
И на обочине у жизни
Строй ветеранов поредел.
***
ЗАКЛИНАННЯ
Не відпускай мене! Тримай
В руках, очах, твоєму серці!
Хай все життя цвіте розмай
Й зв’язку вервечка не порветься!
Не відпускай мене! Молю
Думками, поглядом, словами!
Не буде місця хай жалю
І суперечкам поміж нами!
Не відпускай мене! Пізнай
Зі мною радість в спільній Долі!
Тебе кохаю я, та знай:
Це почуття – не для неволі!
Не відпускай мене! Щоб біль
Не переміг любов з літами
Ти докладай й своїх зусиль –
Лиш згода двох живе віками.
Не відпускай мене! Тримай
Думками, поглядом, словами.
Тебе кохаю я, та знай:
Лиш згода двох живе віками…
***
Как хорошо собраться вместе
В условный час, в условном месте! –
Отметить праздник, погрустить,
Потанцевать и пошутить.
Посетовать на то и это,
Почтить всех тех, кого уж нету…
Родители и кумовья,
Друзья и сёстры – вся родня,
Кто дорог мне на этом свете!
Мы друг за друга все в ответе
Пред Богом, обществом, детьми…
Как хорошо в кругу семьи!..
Свой отмечаю юбилей
Я мысленно в кругу друзей:
Смеёмся, шутим и поём…
Вновь тишиной гремит мой дом…
***
АМЕТИСТОВЕ НАМИСТО
Ю.Ш.
Аметистове намисто,
я прошу, допоможи
І від згадок про кохання
ти мене убережи…
Засіяла осінь злотом,
а для нас була весна,
Та за щастя довелося
скуштувати зла сповна…
Не зарадиш вже нічому,
душу й серце біль ятрить,
Хоч пройшло доволі часу,
не вщухає ні на мить.
Аметистове намисто,
зачаруй, заворожи:
Щастя й біль того кохання
позабути поможи.
***
Осіннє золото з дерев спадає тихо.
Відпочиває ліс — очікує ту мить,
Коли зима прийде і все укриє снігом,
І він, безлистий вже, гілками забринить.
Вохра відлітає з віт каштана.
В золоті косиці у беріз.
Осінь промайне. Зима настане —
Сніг іскристий вкриє поле й ліс.
Я віру, що кохання наше незрадливе,
Що перепони подолаємо ми всі,
І змиє смуток з наших душ осіння злива,
А негаразди всі усуне чистий сніг.
Вохра відлітає з віт каштана.
В золоті косиці у беріз.
Осінь промайне. Зима настане —
Сніг іскристий вкриє поле й ліс.
Згинуть негарадзи й буде свято —
Свято наших душ, наших сердець.
***
Останні роки (чом, не знаю)
Я все яскравіш відчуваю
Тумана легеньку завісу
І барви жовтневого лісу.
Безодня осіннього неба,
Тепла і любові потреба
Серпанком мене огортають,
І тіло й душа відчувають
Ті дотики — ніжні й пестливі:
«Перевертні Долі примхливі…
Забудь — не було і нема їх —
Лиш дні пам’ятай у розмаї!»
***
В саду хатинка є сумна:
Ніхто не вигляне з вікна,
Між рам давно заклякла сіль,
Дух запустіння — звідусіль…
Дверей тужливе рипотіння
І щастя,
що минуло,
тінню…
"Души прекрасные порывы..." 