Мария Родинко

В нашем городе очень много позитивных и творческих людей. Именно с таким я и хочу вас познакомить.

Знакомьтесь, Родинко Мария. Студентка Харьковского национального университета радиоэлектроники, член областной литературной студии имени Павла Тычины и литературного клуба «Озарение». Печаталась в журнале «Дніпро», альманахах «Ліра», «Я – женщина». Лауреат XII Международного фестиваля «Мир книги» в номинации «Одаренная молодежь» в 2010 году; победитель конкурса молодых поэтов и писателей «Предчувствие» литературно-поэтического клуба «Озарение» в 2012 году; лауреат литературного конкурса патриотического направления имени Якова Щеголева в 2013 году; лауреат первой премии семинара литераторов «Молодая Слобожанщина» в номинации «украинская поэзия» в 2013 году. Интересуется музыкой, постмодерном, криптологией и математикой.

Желаем ей творческих успехов и вдохновения!

Сонна приваблива панна з густим волоссям,
вквітчана відчаєм, знічена чистим ранком,
в довгій сорочці (такі вже давно не носять),
очі примружуючи, розсуває фіранки.

Бавиться промінь в її золотій копиці,
панна пильнує, щоб він не поцілив в око,
день насувається, в’яже на грубих спицях
вічне кіно, зрежисоване нам пророком.

Тільки назад це кіно тобі не відмотати,
не перезняти і не змінити ролі,
панна неспішно складатиме постіль зім’яту
і розвиватиме денний сюжет поволі.

***

Леді Осінь

Я відчуваю, як серпень стискає в лещатах,

Він дістає з рукава свій останній козир,

Це означає, що нашу війну розпочато,

Кличем до бою нам стануть серпневі грози.

Він починає тепер звідусіль наступати,

Мучить розпеченим сонцем й палкими вітрами,

Я намагаюсь щосил оборону тримати,

Мислячи, як підійти до ворожої брами.

Й ось я нарешті на нього іду в контратаку,

З лівої – холодом, справа – рясними дощами,

Втомлений серпень відходить назад з переляку,

Я ж не даю йому шансів вернутись до тями.

Я споглядаю, як серпень складає зброю,

Як ледь несе звідсіля свої ноги босі,

Ми покінчили наразі з цією війною,

Я здобула перемогу. Я – Леді Осінь.

***

Зимове крещендо

Коли снігу між нами стає щогодини більше
І присутність зими відчувається вже на дотик,
Я сідаю за стіл і пишу новорічні вірші,
Які юнка-зима покладе незабаром на ноти.

І дістане з-під снігу чарівну льодяну скрипку,
І заграє жагуче класичні зимові речі,
І постукає тихо тобі у віконну шибку,
Яку ти зачинити забув у святковий вечір.

Не лякайся, бо ж це новорічне казкове диво!
І мелодія ця закрадеться у кожне серце,
Все що грає зима – вона грає лише наживо,
Не барись, а танцюй під її урочисте скерцо!

І закрутить тебе у танку заметіль зимова,
І захопить миттєво ця музика світ дощенту,
Саме так розважається юнка-зима казкова,
Під живе, неповторне, палке, снігове крещендо!

belinskogo.kh.ua